
Фотографія 29. Плісце.
Позаду Паренки

Фотографія 30. Плісце
Сонце приємно
припікало й всередині в наметі встановилась райська температура порівняно з
холодним нічним повітрям, яке не давало нам спокійно спати. В минулому я вже
дрімав на Ґрофі і варив там мівіну. Раптом в палатку залетіли якісь дивні оси. Не
знаю, як ці літаючі комахи живуть на вершині вітряної гори, в таких важких
умовах. Зараз вони весело кружляли у теплі.
Але на
відпочинок часу мало, треба йти далі.

Фотографія 31. Ґрофа.
Позаду Кінь-Ґрофецький та сідло, де ми ночували

Фотографія 32. Ґрофа.
Позаду хребет Паренки

Фотографія 33. Палатка
на Ґрофі з осами

Фотографія 34. Ґрофа.
Природний стіл

Фотографія 35. Спуск з
Ґрофи. Позаду Паренки
Спустились до
місця, де заховали рюкзаки й пішли на Паренки. По дорозі зустріли двох людей,
які збирали чорницю. Ягоди вели прямо до місця з нашими речами. Ми пішли далі,
думаючи, що сьогоднішнім казусом будуть зниклі рюкзаки. Але зараз повертатись по
них не хотілося.
Через
годину-півтори вже були на Паренках. Широка гора, як футбольний стадіон, це
взагалі-то хребет. М’який мох, тепле сонечко та свіжий вітер створювали
ідеальне ліжко для туриста, краще за будь-які ортопедичні матраци з
кондиціонерами та підігрівачами.
Вдалині
видніється Мала та Велика Попаді, які ми обійшли майже з усіх сторін, але так і
не підкорили.

Фотографія 36.
Паренки. Вершина

Фотографія 37.
Паренки. Позаду Ґрофа

Фотографія 38.
Паренки. Позаду Попадя
Треба спускатись.
Швидко доходимо до рюкзаків. Все в порядку. Через дві години ми в Осмолоді. По
дорозі під’їхали машиною. Василь поїхав додому, бо там його чекали якісь
справи, а ми з Славком залишились ще на одну ніч, щоби побути в Осмолоді та
відвідати Підлюте.
Багато років
тому літніми вечорами життя в цьому гірському селі вирувало, була навіть
дискотека. Зараз все якось набагато тихіше. Туристів мало. Самі жителі також кажуть,
що цього року відвідувачів небагато. Завжди приїжджало чимало людей з
дев’яностотисячного Калуша. Але напевно дуже погана інфраструктура відлякує
всіх. Крім того, поряд набагато розвинутіший Буковель.
Ми зварили
вечерю і полягали спати. Знову було холодно. Вранці рушили до
Підлютого. Тут багато джерел мінеральної води. Частина береться для виробництва
«Перегінської» мінералки на заводі «Ганц». Саме тої мінералки, етикетку від
якої ми знайшли у верхів’ях Чорної.
В урочищі
Підлюте зайшли на територію кедрових палат, де свого часу полюбляв відпочивати
Андрей Шептицький. Потім пообідали і рушили до сусіднього села Кузьминець, де
чекали на автобус з Осмолоди.
Автобус приїхав
майже повний. Все вільне місце зайняли місцеві жителі, для нас його не
вистачило і ми розбитими дорогами пішли у Перегінськ, до якого приблизно
20 кілометрів. Але вже через півгодини нас підібрав хлопець з Боднарева
Калуського району, який розвозив пиво по кіосках.
Ось і рідне
селище. Всі питають, чи назбирали грибів – кажемо, що їхали в гори відпочивати.
Похід
завершився. Багато було зроблено помилок, про які, можливо, корисно буде знати
туристам-початківцям, щоби успішно уникнути їх повторення.
Спрага, травма,
отруєння, перенесення намету посеред ночі, промоклий одяг та речі, блукання на
Вододільному хребті, згоріле взуття, холодні вечори, паніка та скиглення,
фізичне знемагання…
Але в наших серцях,
як завжди, залишились тільки приємні спогади та найбільша загадка – де ми точно
були біля кордону і як зійшли з маршруту.
Це я планую
з’ясувати цієї зими у новій мандрівці низинами Карпат...
Частина 1 |
Частина 2 |
Частина 3 |
Частина 4
Роман Семко, Київ-Івано-Франківськ-Перегінське-Осмолода-Піскава
Если Вам понравилась статья, поделитесь с автором сухариком! Кстати у автора уже 6 сухарик! + 0 |
Комментарии
А вот Вам с зимними планами нужно быть поосторожнее, зимние Карпаты это не лето, ошибки могут стоить дорого
новичкам стоит почитать.поучительно
trovlad, у книжках пишуть, що лавини починаються з висоти 400 метрів над р.м. Я планую йти низинами висотою до 1200 м - чи може бути лавинна небезпека?
Щодо ідеї походу взимку.то там все набагато серйозніше,я би не рекомендував самим йти
Лавина може бути на будьякій висоті в залежності від стрімкості схилу і накопичення маси снігу. Зимою крім того зрозтає ціна помилки в орієнтуванні,а орієнтуватися стає значно гірше, тому теж би не радив йти самостійно взимку, краще приєднатися до більш досвідчених.
Прочитала я твій звіт. Насамперед, дякую за.. тата. За спогад про нього. Я зараз дещо повинна написати про батька в один журнал на їх прохання. Але мені це, виявляється, непросто зробити....
..Знаєш, я зараз ходжу в гори з його друзями. Саме з тими друзями, з якими він був і на Таймирі, і на Камчатці, і на Тянь-Шані, і ще багато-багато де в колишньому Союзі.Був час, що вони вже трохи втратили контакти між собою. А тепер знову разом. Як сказав один із них: "Роман Свистович знову нас зібрав всіх в одну компанію". Вірніше, зібрала його... смерть. В честь тата щороку ці справжні аси, ці ветерани, ці знані люди на туристичному Прикарпатті, роблять сходження но одну із ґорґанських вершин.Щороку - в першу декаду жовтня. І мене беруть із собою. Вже були на ҐрофІ (2009), Молодій(2010), Петросі-Коретвині-Попаді(2011). А ще ходжу я з ними( і не тільки з ними), у серйозні походи, особливо - це зимові).Ось так.. Щось мені про це захотілося сказати тут, у коментах до твоєї розповіді.
Знаєш, батько дуже любив гори. І цю любов він привив багатьом своїм учням.І про це постійно мені доводитьс чути. І я дуже вдячна цим спогадам. Бо в них тато мій неначе поруч.Живий..
І в гори я ходжу ще й тому, що знаю : я там ближче до нього...
Дякую .
Бажаю гарних мандрівок нашими чудовими горами.
з повагою - Галина Гринечко (Свистович)
RSS лента комментариев этой записи.